Ознаки та особливості азартної залежності
Згідно американської класифікації психічних розладів діагноз залежності від азартних ігор можна поставити, виявивши хоча б чотири ознаки з дев'яти наступних:
1) часта участь в грі і добування грошей для гри;
2) часта участь у грі на великі суми грошей протягом більш тривалого часу, ніж суб'єкт мав намір раніше;
3) потреба збільшити розмір або частоту ставок,щоб досягти бажаного збудження;
4) занепокоєння або дратівливість, якщо гра зривається;
5) повторна втрата грошей в грі і взяття їх у борг «до завтра», щоб відіграти втрату («полювання за виграшем»);
6) неодноразові спроби зменшити або припинити участь;
7) почастішання гри в ситуаціях, коли загрожує необхідність вникнути свої соціальні та професійні обов'язки;
8) принесення в жертву деяких важливих соціальних, професійних або розважальних заходів заради гри;
9) продовження гри, незважаючи на нездатність заплатити зростаючі борги, або незважаючи на інші важливі соціальні, професійні або юридичні проблеми, які, як це добре відомо суб'єкту, будуть виникати через гру.
Деякі теорії пов'язують патологічну гру з «помилками» мислення, ірраціональними переконаннями і так званої «ілюзією контролю». Типові наступні «помилки» мислення гравців: персоніфікація ігрового автомата («ігровий автомат схожий на мене») або типове пояснення програшу («я програв тому, що був неуважний»).
До ірраціональним переконанням відносять наступні чотири стрижневі характеристики:
- Нетерплячість і нездатність до тривалих зусиль («я повинен виграти це в наступних ставках»);
- Низька стійкість по відношенню до ситуацій розчарування («це жахливо, якщо я не виграю»);
- Спотворення самооцінки («я ніщо, якщо я не граю і не виграю»);
- Перебільшення («я не можу існувати, якщо я не граю»).
«Ілюзія контролю» припускає, що гравець вірить в те, що може контролювати випадкові події за допомогою різних способів ритуального поведінки, наприклад, швидкості натискання на кнопки ігрового автомата.
Наступні теорії пояснюють поведінку гравця домінуючими психологічними захистами, які в умовах стресу і підвищених навантажень перетворюються в симптоматичне поведінка, яка купує характер ритуалу.
Ігрову поведінку також пов'язують з порушенням в сімейних і сексуальних відносинах, при цьому велике значення приділяється вирішенню питання про те, чому гравець не хоче повертатися після роботи додому - через небажання зустрічатися з дружиною або уникаючи нудною атмосфери буденного сімейного існування.
Характерними для «справжніх» патологічних гравців є наступні діагностичні ознаки:
• у таких пацієнтів відзначається більш високий рівень інтелекту ( IQ
В середньому 120) в порівнянні з популяційної нормою;
• патологічні гравці виявляються, як правило, «трудоголіками», що відрізняються високими професійними досягненнями;
• себе вони часто описують в крайніх категоріях - або як дуже хороших, або як дуже поганих, але майже всі відзначають властивий їм високий рівень внутрішньої енергії, яку «деколи просто нікуди дівати »;
• для особистості патологічних гравців характерним є уникнення тяжких конфліктів за допомогою брехні, перебільшення і спотворення фактів. Вони зазвичай надмірно критичні до своїх подружжю, друзям і членам сім'ї. Таким особам властиві авантюризм і ризик в справах;
• характерні особливості є у гравців при неформальному спілкуванні - вони часто нудьгують серед людей. Вони схильні продовжувати свою ділову активність після роботи за допомогою телефонних переговорів;
• гравці, як правило, є хорошими організаторами, але поганими виконавцями. В силу цього вони ініціюють різні проекти, але рідко доводять їх до кінця;
• азартні гравці зазвичай не займають грошей, поки у них є якась їх кількість, але якщо займають - то роблять це в максимально можливих кількостях. Взагалі гравці вважають, що гроші треба витрачати, а не збирати. Вони воліють мати гроші готівкою, а не у вигляді чеків чи кредитних карток;
• гра є для них найбільш привабливим шляхом отримання задоволення і релаксації, які в процесі розвитку ігрової залежності зазвичай згасають.
У 1981 році Р. Л. Кастер описав «м'які ознаки» патологічної ігри, які, на його думку, укладені в особливостях поведінки, властивого людям, які мають великий ризик розвитку у них патологічної ігрової залежності. Ці ознаки є додатковими до основних діагностичних критеріїв патологічної ігрової залежності. При цьому Р. Л. Кастер підкреслював, що «м'які ознаки» корисні не тільки для встановлення діагнозу, але й для диференційованих лікувальних рекомендацій, оскільки дозволяють на ранніх етапах відрізнити пацієнта з «ігровий» структурою характеру.
У своєму розвитку ігрова залежність проходить характерні стадії, докладно описані Р. Л. Кастер і представлені в таблиці.
Аналіз ігрових зривів в ході психотерапії гравців дозволив виявити і описати розвиток фаз в поведінці пацієнтів (помірності,«Автоматичних фантазій», наростання емоційної напруги, прийняття рішення, витіснення прийнятого рішення, реалізації прийнятого рішення). Отже, існує ігровий цикл, розуміння якого важливо для формулювання психотерапевтичних завдань в роботі з такими пацієнтами.
Фаза стриманості. Характеризується утриманням від гри, головним чином, через відсутність грошей, тиску найближчого оточення або вираженого пригніченого стану внаслідок чергової ігрової невдачі, пов'язаної з нездатністю проконтролювати свій ігровий імпульс.
Фаза «автоматичних фантазій». Головною характеристикою її є почастішання спонтанних фантазій про гру. Пацієнт програє в своїй уяві, як правило, стан азарту і передчуття виграшу, що супроводжує початок гри, і витісняє епізоди програшів. Ці фантазії можуть виникати або на основі спогадів про своє минуле ігровому досвіді, або носити довільний характер, що базується на спогадах про ігрові захопленості героїв художніх творів чи кінофільмів, і фактично відірваний від реальної ситуації. Назва «автоматичні» відображає виникнення їх або зовсім спонтанно, або під дією непрямих стимулів. Так, у одного з наших пацієнтів ігрові комбінації мимоволі складалися при випадковому спостереженні за номерами автомобілів.
Фаза наростання емоційного напруження.
Головна риса цього етапу - наростання емоційного напруження, яке, в залежності від індивідуальних особистісних і фізіологічних особливостей, може мати тужливо-пригнічений, роздратований, тривожний або змішаний характер, що поєднує в собі підвищену, але нецілеспрямовану активність з нервозністю і дратівливістю. Іноді такий настрій супроводжується почастішанням фантазій про гру. В інших випадках воно сприймається пацієнтом як абсолютно беззмістовне і навіть спрямоване в бік від ігрового імпульсу (підвищення сексуального потягу або прагнення до інтенсивних фізичних і інтелектуальним навантаженням).
Фаза прийняття рішення грати. Як правило, рішення грати відбувається двома шляхами:
а) пацієнт під дією наростаючих фантазій в «телеграфному» стилі планує спосіб. реалізації свого бажання. Звичайно це який-небудь «дуже ймовірний для виграшу», на думку пацієнта, варіант ігрового поведінки. Такий спосіб прийняття рішення грати характерний для переходу першій стадії захворювання в другу;
б) рішення грати приходить відразу ж після ігрового епізоду, і в його основі лежить ірраціональне переконання в необхідності відігратися. Цей механізм прийняття рішення характерний для другої і третьої стадії захворювання, коли проміжок між ігровими епізодами заповнений відчайдушними спробами зупиниться, а кожен зрив сприймається як щось фатальне і незрозуміле.
Фаза витіснення прийнятого рішення. Це найбільш важливий етап, який обумовлює беззахисність свідомого «Я» по відношенню до бажання грати. Суть цієї фази полягає в тому, що інтенсивність усвідомлюваного хворим бажання грати починає зменшуватися, і виникає «ілюзія контролю» над своєю поведінкою, що, як правило, є відображенням ірраціональних схем мислення. Іноді в цей час нормалізуються або щодо поліпшуються економічний і соціальний статус хворого. Поєднання перелічених вище умов призводить до того, що пацієнт без усвідомлюваного для себе ризику йде назустріч обставинами, що провокує ігровий зрив (одержання великої суми грошей на руки, прийом алкоголю, спроба зіграти заради розваги та відпочинку і т. п.).
Фаза реалізації прийнятого рішення. Для неї характерно виражене емоційне збудження та інтенсивні фантазії про майбутню гру. Дуже часто гравці описують цей період як стан «трансу», заявляють, що вони «стають як зомбі». Незважаючи на те, що у свідомості пацієнта ще виникають конструктивні контраргументи, які тут же відкидаються всім набором описаних вище ірраціональних схем мислення. У гравця в цей час домінують неправильні уявлення про можливості контролювати себе і розумно підходити до питання ймовірності виграшу. Відбувається змішання уявлень про вплив на ігровий процес (розмір ставок, вибір комбінацій, різні ритуальні дії) з можливістю контролювати результат гри (виграш чи програш). У більшості випадків, поки не програються всі гроші, гра не припиняється.
1) часта участь в грі і добування грошей для гри;
2) часта участь у грі на великі суми грошей протягом більш тривалого часу, ніж суб'єкт мав намір раніше;
3) потреба збільшити розмір або частоту ставок,щоб досягти бажаного збудження;
4) занепокоєння або дратівливість, якщо гра зривається;
5) повторна втрата грошей в грі і взяття їх у борг «до завтра», щоб відіграти втрату («полювання за виграшем»);
6) неодноразові спроби зменшити або припинити участь;
7) почастішання гри в ситуаціях, коли загрожує необхідність вникнути свої соціальні та професійні обов'язки;
8) принесення в жертву деяких важливих соціальних, професійних або розважальних заходів заради гри;
9) продовження гри, незважаючи на нездатність заплатити зростаючі борги, або незважаючи на інші важливі соціальні, професійні або юридичні проблеми, які, як це добре відомо суб'єкту, будуть виникати через гру.
Деякі теорії пов'язують патологічну гру з «помилками» мислення, ірраціональними переконаннями і так званої «ілюзією контролю». Типові наступні «помилки» мислення гравців: персоніфікація ігрового автомата («ігровий автомат схожий на мене») або типове пояснення програшу («я програв тому, що був неуважний»).
До ірраціональним переконанням відносять наступні чотири стрижневі характеристики:
- Нетерплячість і нездатність до тривалих зусиль («я повинен виграти це в наступних ставках»);
- Низька стійкість по відношенню до ситуацій розчарування («це жахливо, якщо я не виграю»);
- Спотворення самооцінки («я ніщо, якщо я не граю і не виграю»);
- Перебільшення («я не можу існувати, якщо я не граю»).
«Ілюзія контролю» припускає, що гравець вірить в те, що може контролювати випадкові події за допомогою різних способів ритуального поведінки, наприклад, швидкості натискання на кнопки ігрового автомата.
Наступні теорії пояснюють поведінку гравця домінуючими психологічними захистами, які в умовах стресу і підвищених навантажень перетворюються в симптоматичне поведінка, яка купує характер ритуалу.
Ігрову поведінку також пов'язують з порушенням в сімейних і сексуальних відносинах, при цьому велике значення приділяється вирішенню питання про те, чому гравець не хоче повертатися після роботи додому - через небажання зустрічатися з дружиною або уникаючи нудною атмосфери буденного сімейного існування.
Характерними для «справжніх» патологічних гравців є наступні діагностичні ознаки:
• у таких пацієнтів відзначається більш високий рівень інтелекту ( IQ
В середньому 120) в порівнянні з популяційної нормою;
• патологічні гравці виявляються, як правило, «трудоголіками», що відрізняються високими професійними досягненнями;
• себе вони часто описують в крайніх категоріях - або як дуже хороших, або як дуже поганих, але майже всі відзначають властивий їм високий рівень внутрішньої енергії, яку «деколи просто нікуди дівати »;
• для особистості патологічних гравців характерним є уникнення тяжких конфліктів за допомогою брехні, перебільшення і спотворення фактів. Вони зазвичай надмірно критичні до своїх подружжю, друзям і членам сім'ї. Таким особам властиві авантюризм і ризик в справах;
• характерні особливості є у гравців при неформальному спілкуванні - вони часто нудьгують серед людей. Вони схильні продовжувати свою ділову активність після роботи за допомогою телефонних переговорів;
• гравці, як правило, є хорошими організаторами, але поганими виконавцями. В силу цього вони ініціюють різні проекти, але рідко доводять їх до кінця;
• азартні гравці зазвичай не займають грошей, поки у них є якась їх кількість, але якщо займають - то роблять це в максимально можливих кількостях. Взагалі гравці вважають, що гроші треба витрачати, а не збирати. Вони воліють мати гроші готівкою, а не у вигляді чеків чи кредитних карток;
• гра є для них найбільш привабливим шляхом отримання задоволення і релаксації, які в процесі розвитку ігрової залежності зазвичай згасають.
У 1981 році Р. Л. Кастер описав «м'які ознаки» патологічної ігри, які, на його думку, укладені в особливостях поведінки, властивого людям, які мають великий ризик розвитку у них патологічної ігрової залежності. Ці ознаки є додатковими до основних діагностичних критеріїв патологічної ігрової залежності. При цьому Р. Л. Кастер підкреслював, що «м'які ознаки» корисні не тільки для встановлення діагнозу, але й для диференційованих лікувальних рекомендацій, оскільки дозволяють на ранніх етапах відрізнити пацієнта з «ігровий» структурою характеру.
У своєму розвитку ігрова залежність проходить характерні стадії, докладно описані Р. Л. Кастер і представлені в таблиці.
Аналіз ігрових зривів в ході психотерапії гравців дозволив виявити і описати розвиток фаз в поведінці пацієнтів (помірності,«Автоматичних фантазій», наростання емоційної напруги, прийняття рішення, витіснення прийнятого рішення, реалізації прийнятого рішення). Отже, існує ігровий цикл, розуміння якого важливо для формулювання психотерапевтичних завдань в роботі з такими пацієнтами.
Фаза стриманості. Характеризується утриманням від гри, головним чином, через відсутність грошей, тиску найближчого оточення або вираженого пригніченого стану внаслідок чергової ігрової невдачі, пов'язаної з нездатністю проконтролювати свій ігровий імпульс.
Фаза «автоматичних фантазій». Головною характеристикою її є почастішання спонтанних фантазій про гру. Пацієнт програє в своїй уяві, як правило, стан азарту і передчуття виграшу, що супроводжує початок гри, і витісняє епізоди програшів. Ці фантазії можуть виникати або на основі спогадів про своє минуле ігровому досвіді, або носити довільний характер, що базується на спогадах про ігрові захопленості героїв художніх творів чи кінофільмів, і фактично відірваний від реальної ситуації. Назва «автоматичні» відображає виникнення їх або зовсім спонтанно, або під дією непрямих стимулів. Так, у одного з наших пацієнтів ігрові комбінації мимоволі складалися при випадковому спостереженні за номерами автомобілів.
Фаза наростання емоційного напруження.
Головна риса цього етапу - наростання емоційного напруження, яке, в залежності від індивідуальних особистісних і фізіологічних особливостей, може мати тужливо-пригнічений, роздратований, тривожний або змішаний характер, що поєднує в собі підвищену, але нецілеспрямовану активність з нервозністю і дратівливістю. Іноді такий настрій супроводжується почастішанням фантазій про гру. В інших випадках воно сприймається пацієнтом як абсолютно беззмістовне і навіть спрямоване в бік від ігрового імпульсу (підвищення сексуального потягу або прагнення до інтенсивних фізичних і інтелектуальним навантаженням).
Фаза прийняття рішення грати. Як правило, рішення грати відбувається двома шляхами:
а) пацієнт під дією наростаючих фантазій в «телеграфному» стилі планує спосіб. реалізації свого бажання. Звичайно це який-небудь «дуже ймовірний для виграшу», на думку пацієнта, варіант ігрового поведінки. Такий спосіб прийняття рішення грати характерний для переходу першій стадії захворювання в другу;
б) рішення грати приходить відразу ж після ігрового епізоду, і в його основі лежить ірраціональне переконання в необхідності відігратися. Цей механізм прийняття рішення характерний для другої і третьої стадії захворювання, коли проміжок між ігровими епізодами заповнений відчайдушними спробами зупиниться, а кожен зрив сприймається як щось фатальне і незрозуміле.
Фаза витіснення прийнятого рішення. Це найбільш важливий етап, який обумовлює беззахисність свідомого «Я» по відношенню до бажання грати. Суть цієї фази полягає в тому, що інтенсивність усвідомлюваного хворим бажання грати починає зменшуватися, і виникає «ілюзія контролю» над своєю поведінкою, що, як правило, є відображенням ірраціональних схем мислення. Іноді в цей час нормалізуються або щодо поліпшуються економічний і соціальний статус хворого. Поєднання перелічених вище умов призводить до того, що пацієнт без усвідомлюваного для себе ризику йде назустріч обставинами, що провокує ігровий зрив (одержання великої суми грошей на руки, прийом алкоголю, спроба зіграти заради розваги та відпочинку і т. п.).
Фаза реалізації прийнятого рішення. Для неї характерно виражене емоційне збудження та інтенсивні фантазії про майбутню гру. Дуже часто гравці описують цей період як стан «трансу», заявляють, що вони «стають як зомбі». Незважаючи на те, що у свідомості пацієнта ще виникають конструктивні контраргументи, які тут же відкидаються всім набором описаних вище ірраціональних схем мислення. У гравця в цей час домінують неправильні уявлення про можливості контролювати себе і розумно підходити до питання ймовірності виграшу. Відбувається змішання уявлень про вплив на ігровий процес (розмір ставок, вибір комбінацій, різні ритуальні дії) з можливістю контролювати результат гри (виграш чи програш). У більшості випадків, поки не програються всі гроші, гра не припиняється.
Немає коментарів:
Дописати коментар